облава
ОБЛА́ВА, и, ж., на кого і без дод.
1. мисл. Полювання, при якому оточують місце, де перебуває звір.
Вранці виїхали комісари до козацького табору з Яном Жолкєвським на чолі, а інші улаштували облаву на ведмедів (З. Тулуб);
Допоміжним засобом існування було полювання на велику дичину, яку ловили, влаштовуючи облави (з навч. літ.);
// Ланцюг загоничів, які оточують звіра.
Облава наближалася і гнала до Лисої гори звіра (І. Нечуй-Левицький);
Вовки прорвали облаву.
2. Оточення місця, де перебувають або можуть перебувати переслідувані особи, з метою їх затримання, арешту тощо.
Всі дороги будуть обставлені, а завтра, може, й облаву зроблять по лісах (І. Франко);
Кінні козаки робили облави і вже кількох дезертирів упіймали (О. Донченко);
// Особи, які беруть участь в оточенні, затриманні кого-небудь.
– В озерах лежиш під водою, в роті тримаєш очеретину й дихаєш крізь очеретину, аж доки пройде поблизу облава (Ю. Яновський);
Облава йшла на зближення, пострілів не було (Григорій Тютюнник).
3. діал. Натовп, який оточує кого-, що-небудь.
Ходить [чоловік] по хатах, а жінки облавою його обступили (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)