облава
ОБЛА́ВА, и, ж.
1. мисл. Полювання, при якому оточується місце, де перебуває звір.
Вранці виїхали комісари до козацького табору з Яном Жолкєвським на чолі, а інші улаштували облаву на ведмедів (Тулуб, Людолови, II, 1957, 224);
Допоміжним засобом існування було полювання на велику дичину, яку ловили, влаштовуючи облави (Іст. СРСР, І, 1956, 73);
// Ланцюг загоничів, які оточують звіра.
Вовки прорвали облаву.
2. Оточення місця, де перебувають або можуть перебувати переслідувані особи, з метою їх затримання, арешту.
Всі дороги будуть обставлені, а завтра, може, й облаву зроблять по лісах (Фр., II, 1950, 162);
Кінні козаки робили облави і вже кількох дезертирів упіймали (Донч., III, 1956, 123);
// Особи, які беруть участь в оточенні, затриманні кого-небудь.
— В озерах лежиш під водою, в роті тримаєш очеретину й дихаєш крізь очеретину, аж доки пройде поблизу облава (Ю. Янов., І, 1954, 278);
Облава йшла на зближення, пострілів не було (Тют., Вир, 1964, 535).
3. діал. Натовп.
Словник української мови (СУМ-11)