облава

ОБЛА́ВА, и, ж., на кого і без дод.

1. мисл. Полювання, при якому оточують місце, де перебуває звір.

Вранці виїхали комісари до козацького табору з Яном Жолкєвським на чолі, а інші улаштували облаву на ведмедів (З. Тулуб);

Допоміжним засобом існування було полювання на велику дичину, яку ловили, влаштовуючи облави (з навч. літ.);

// Ланцюг загоничів, які оточують звіра.

Облава наближалася і гнала до Лисої гори звіра (І. Нечуй-Левицький);

Вовки прорвали облаву.

2. Оточення місця, де перебувають або можуть перебувати переслідувані особи, з метою їх затримання, арешту тощо.

Всі дороги будуть обставлені, а завтра, може, й облаву зроблять по лісах (І. Франко);

Кінні козаки робили облави і вже кількох дезертирів упіймали (О. Донченко);

// Особи, які беруть участь в оточенні, затриманні кого-небудь.

– В озерах лежиш під водою, в роті тримаєш очеретину й дихаєш крізь очеретину, аж доки пройде поблизу облава (Ю. Яновський);

Облава йшла на зближення, пострілів не було (Григорій Тютюнник).

3. діал. Натовп, який оточує кого-, що-небудь.

Ходить [чоловік] по хатах, а жінки облавою його обступили (Сл. Б. Грінченка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me