облудно
ОБЛУ́ДНО.
Присл. до облу́дний.
У казці про краплину меду [О. Туманяна] один з князів .. облудно закликає вірмен до війни “в ім'я святої правди, честі” (П. Тичина);
Руські люди говорили правду – вони хотіли тільки миру й дружби з ромеями. Ромеї ж клялись облудно – вони й не думали забиратись з берегів Руського моря (С. Скляренко);
Суліман дивився на неї своїми оксамитними очима і, як звичайно, облудно посміхався (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)