обожнювати
ОБО́ЖНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБО́ЖНИТИ, ню, ниш, док., кого, що.
1. Надавати кому-, чому-небудь рис, властивостей надприродної сили.
Обожнювати явища природи.
2. перен. Дуже поважати, любити кого-небудь; надмірно захоплюватися кимсь.
Панянка, що її Костенко обожнює особливо за її інститутську невинність, через тиждень після вінчання починає потайний роман з офіцером артилерії (І. Франко);
Батьки обожнювали свого сина. Варто йому було тільки на щось натякнути, як воно вже було до послуг Кесаря (Ю. Збанацький);
// З благоговінням ставитися до чого-небудь; свято шанувати щось.
Любив і вмів [чоловік] зодягатися, дотримувався правил чемності .. і непомірно шанував, просто обожнював своє звання інженера-металурга (Іван Ле);
Введення Пушкіним у поетичний стиль слів і словосполучень із просторічного мовного потоку .. викликало бурю невдоволення і протесту в колах, які обожнювали “вишуканий стиль” (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)