оболок
О́БОЛОК, а, ч., заст., поет.
1. Хмара, хмарина.
Оболок темний, розлитий довкола, раптом прорвався і в чистому небі розвіявся легко (М. Зеров);
А ось і ти ідеш. Пізнала, засвітилась І на плече мені, зомлівши, похилилась, Немов після грози веселка в чистім полі На світлий оболок (І. Вирган);
Вгорі крізь пелехаті оболоки несміливо пробивалася одна зірочка (Ю. Смолич).
2. тільки мн. Небесна блакить.
Ранок був ясний-найясний.., сонечко зіходило, жайворонки співали під оболоками (Марко Вовчок).
3. рідко. Вікно.
Словник української мови (СУМ-20)