обранець
ОБРА́НЕЦЬ, нця, ч.
1. Той, кому віддається в чомусь перевага серед інших, хто удостоюється більшої уваги, ніж інші.
Що ж до обранців, яким щастить відбути практику при інституті, то й ті відбувають практику під керівництвом не самого професора Трембовського, а котрогось із його численних асистентів (Ю. Смолич);
// Той, на кого впав вибір бути коханим, другом життя.
Рясні сльози градом котяться по дівочих щоках, а вона, усміхаючись, .. все тримає хлопцеву руку в своїй руці, все надивляється на нього, на свого обранця (О. Гончар);
Він учитель чи майстер, чи рибалка з Янтарного моря? Хто б не був, все одно, він обранець серденька твого (Л. Забашта);
// заст., поет. Улюбленець.
Співа тую пісню дружині дружина, – Те знає і тішиться музин обранець (Леся Українка).
2. Особа, обрана до органів влади для виконання яких-небудь високих обов'язків, доручень і т. ін.
Згодом вона помітила серед багатьох обранців народу .. жінок, зодягнених у національну одіж (І. Цюпа);
Нині люди не байдужі, як працюють їхні обранці .. Вони навіть прагнуть скоригувати діяльність депутатів (з газ.).
3. Людина, від природи наділена чимось недосяжним для інших (талантом, щастям і т. ін.).
Той голос надземний часами лунає В піснях соловейка навесні, – І тільки обранець між людьми здолає Співать тії гімни небесні (Леся Українка);
Єсть на світі обранці – щасливі, ясні, безтурботні, Легко, вином золотим піниться їхнє життя (М. Зеров).
Словник української мови (СУМ-20)