обривок
ОБРИ́ВОК, вка, ч.
1. Шматок, відірваний від чого-небудь, або залишок від обриву чогось.
Вона несла кудись під пахвою радіоприймач з обривками антени (О. Гончар);
Арсен порвав аркушик паперу й обривки кинув лисунові в обличчя (Л. Дмитерко).
2. Відірвана від цілого, позбавлена загального зв'язку з цілим частина чого-небудь; уривок.
Опришок обіймав, голубив, щось приговорював і пестив. І сими словами, і обривками пісень то заспокоював, то знов доводив до .. сліз (Г. Хоткевич);
Увага розвіювалась. Обривки якихось думок вертілися в голові (Г. Коцюба).
3. перев. мн., діал. Невеликі додатки (до платні і т. ін.).
Густав брався вижити у Львові за 1000 гульденів, надіючись притім з свого уряду ще деяких обривків (І. Франко);
Розлука з панотцем була би для Івана великою недогодою, бо служба легка, а, опріч платні, мав іще всілякі обривки (Л. Мартович).
Словник української мови (СУМ-20)