обридати
ОБРИДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБРИ́ДНУТИ, ну, неш, док.
Ставати неприємним, нудним від одноманітності, повторення і т. ін.; набридати.
Марусі ставало нудно .. І навіть гори, теплими синіми хвилями купані, обридали (Г. Хоткевич);
Виє вітер, довго виє, навіть слухать обрида (В. Симоненко);
Всякому обридне два місяці з хворою возитися (Л. Яновська);
// безос.
Очам видно, та ногам обридло (прислів'я);
Плив-плив [Еней], що аж обридло, І море так йому огидло, Що бісом на його [нього] дививсь (І. Котляревський);
// кому. Ставати противним, осоружним комусь чи для кого-небудь.
Вона обридла йому гірше печеної редьки (І. Нечуй-Левицький);
Різниця в поглядах та в смаках довела, врешті, до того, що вони обридли одно одному і мусили розійтись (М. Коцюбинський);
[Анна:] Обрид він [чоловік] мені. Лучче [ліпше] б був гнив собі у криміналі (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)