обротька
ОБРО́ТЬКА, и, ж.
Те саме, що обро́ть.
– Ой, їдь, братко, у службу служити! Дадуть тобі коня вороного, І сідельце з-під злота самого, І попругу – козацьку заслугу, І обротьку з чорненького шовку (П. Чубинський);
Висока розпатлана жінка одною рукою .. чіплялася за стареньку мотузяну обротьку, що обвисала на лишаюватій голові коняки (М. Олійник);
* Образно. Повірить людина, спину підставляє, дивиться, а милосердний господар на шию обротьку накидає (О. Ковінька).
Словник української мови (СУМ-20)