оброть
ОБРО́ТЬ, і, ж.
Вуздечка без вудил для прив'язування коня.
Украли в Козака коня; А Козака об тім журба напала, Що на коні оброть новісінька пропала!.. (Л. Боровиковський);
Іржуть тихенько гарячі коні, І рвуть оброті, і в землю б'ють (М. Рильський);
* Образно. Міцну порвали ми оброть, Закинуту на нас в негоду (Д. Павличко).
Словник української мови (СУМ-20)