оброть
ОБРО́ТЬ, і, ж. Вуздечка без вудил для прив’язування коня.
Украли в Козака коня; А Козака об тім журба напала, Що на коні оброть новісінька пропала!.. (Бор., Тв., 1957, 155);
Іржуть тихенько гарячі коні, І рвуть оброті, і в землю б’ють (Рильський, II, 1960, 220);
*Образно. Міцну порвали ми оброть, Закинуту на нас в негоду (Павл., Бистрина, 1959, 49).
Словник української мови (СУМ-11)