обручка
ОБРУ́ЧКА, и, ж.
1. Кільце з металу, рідше з дерева, з кістки і т. ін., яке носять на пальці як символ шлюбу або як прикрасу; перстень, каблучка.
– Микола, Микола, дай мені обручку, А на тобі срібний перстень на білу ручку (П. Чубинський);
Купці приносили їй коштовні мережива, обручки найтоншої роботи (З. Тулуб);
Шлюб скріплено, на пальці [молодих] надіті обручки як символ вірності на все життя (з наук.-попул. літ.).
2. рідко. Те саме, що брасле́т.
Увіходить Йоганна, розкішно вбрана: .. старосвітські великі обручки на руках, внизу і вище ліктя (Леся Українка);
* Образно. Прикрасив жандарм мої руки добре припасованими залізними обручками (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)