обрік
ОБРІ́К¹, ро́ку, ч., розм.
Дрібно посічена солома з вівсом, дертю і т. ін. для годівлі коней.
Чорні очі, пора спати, Завтра рано треба встати, Коникові обрік дати (з народної пісні);
Степан видавав сам обрік і був завсігди при тому, як наймит перемішував овес із січкою (А. Крушельницький).
◇ (1) Обрі́к гра́є в кому, жарт. – хто-небудь занадто веселий, бадьорий, життєрадісний і т. ін.
– Робота в тебе, як в огні горить, тільки наймити чогось з тіла спали. – Ото й добре!.. – Не буде в них обрік грати, будуть слухняніші та смирніші (І. Нечуй-Левицький).
ОБРІ́К², ро́ку, ч., ОБРІ́КА, и, ж., заст.
Урочиста обіцянка, клятва; моральне зобов'язання; обітниця.
Обрік даю більше цього не робити (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)