обрік

ОБРІ́К¹, ро́ку, ч., розм. Дрібно посічена солома з вівсом, дертю і т. ін. для годівлі коней.

Чорні очі, пора спати, Завтра рано треба встати, Коникові обрік дати (Укр.. лір. пісні, 1958, 238);

Степан видавав сам обрік і був завсігди при тому, як наймит перемішував овес із січкою (Круш., Буденний хліб.., 1960, 46).

Обрі́к гра́є в кому, жарт. — хтось занадто бадьорий, життєрадісний.

— Робота в тебе, як в огні горить, тільки наймити чогось наче з тіла спали. — Ото й добре!.. — Не буде в них обрік грати, будуть слухняніші та смирніші (Н.-Лев., III, 1956, 296).

ОБРІ́К², ро́ку, ч., заст. Урочиста обіцянка, клятва; моральне зобов’язання.

Обрік даю більше цього не робити (Сл. Гр.).

Обро́ком обректи́ся — взяти на себе якесь моральне зобов’язання з релігійних мотивів.

Значення в інших словниках

1. обрік — обрі́к 1 іменник чоловічого роду корм для коней розм. обрі́к 2 іменник чоловічого роду клятва рідко  Орфографічний словник української мови
2. обрік — I -року, ч., розм. Дрібно посічена солома з вівсом, дертю і т. ін. для годівлі коней. II -року, ч., заст. Урочиста обіцянка, клятва, моральне зобов'язання.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. обрік — ОБРІ́К¹, ро́ку, ч., розм. Дрібно посічена солома з вівсом, дертю і т. ін. для годівлі коней. Чорні очі, пора спати, Завтра рано треба встати, Коникові обрік дати (з народної пісні); Степан видавав сам обрік і був завсігди при тому...  Словник української мови у 20 томах
4. обрік — обрі́к гра́є в кому, жарт. Хтось занадто веселий, бадьорий, життєрадісний і т. ін. — Робота в тебе, як в огні горить, тільки наймити чогось з тіла спали.— Ото й добре!..— Не буде в них обрік грати, будуть слухняніші та смирніші (І. Нечуй-Левицький).  Фразеологічний словник української мови
5. обрік — СІ́ЧКА (дрібно посічена солома для годівлі худоби), РІ́ЗКА, ОБРІ́К (з вівсом, дертю і т. ін. для годівлі коней). Юхим випряг коней, насипав їм у жолоби січки (М. Зарудний); Давши коням обрік, він пішов до хати (І. Нечуй-Левицький).  Словник синонімів української мови
6. обрік — Обрі́к, обро́ку, в -ці; -ро́ки, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. обрік — Обрік, -року м. 1) Обѣтъ. Обрік даю більше цього не робити. Конст. у. Обреклись оброком нищити краї турецькі. К. МБ. III. 247. Святому Юру обрік себе оброком. 2) Овесъ съ рубленной соломой для корма лошадямъ. Горе мені козакові, нема сіна лошакові, нема сіна і оброку. Чуб. V. 654.  Словник української мови Грінченка