обрікати
ОБРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБРЕКТИ́, ечу́, ече́ш; мин. ч. обрі́к, обрекла́, ло́; док., перех., заст.
1. Обіцяти.
На заручинах.. обрікають молодятам подарунки (Сл. Гр.);
Хай я сама сирій землі належу, — віддай мене тому, кому обрік (Л. Укр., І, 1951, 243).
2. рідко. Прирікати.
3. Обзивати.
[Текля:] Я б її радніша струїти, бісову тінь, за те, що вона колись обрекла мене перед цілим парубоцтвом (Кроп., І, 1958, 399).
Словник української мови (СУМ-11)