обутий
ОБУ́ТИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. до обу́ти.
Вона, вигідніше сівши в .. кріселко і простягши свої маленькі ніжки, обуті в шовкові пантофлі, прийняла журливо-поважний вид (Г. Хоткевич);
// у знач. прикм.
А це як прийшов [Юхим], як упав отак, як є, – обутий, вдягнутий, та й як умер (А. Головко).
2. у знач. прикм. Забезпечений взуттям.
Замуштрували москалі; Нагодовані, обуті І кайданами окуті (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)