обірванець
ОБІ́РВАНЕЦЬ, нця, ч., розм.
Людина, що ходить у поганому, подертому одязі; обшарпанець.
– У мене є голка, щоб не ходить обірванцем (О. Стороженко);
Довго сидів старий з якимсь обірванцем у маленькій затоці біля Кара-Дагу (З. Тулуб);
* Образно. Якби я не друкував своїх “Гайдамаків”, то воно б не треба і передмови. А коли вже пускаю в люди, то треба і з чим, щоб не сміялись на обірванців (Т. Шевченко);
// Бідна, незаможна людина; злидень.
* Образно. У нас отих обірванців, що з кобзами по ярмарках швендяють, хоч греблю гати (Панас Мирний);
Де не взялися малі міські обірванці й заскандували..: на вулиці Миколая Била баба поліцая (П. Козланюк).
Словник української мови (СУМ-20)