обірваний
ОБІ́РВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до обірва́ти 1–3.
Шматок обірваного вітром, вилинялого, мерзлого кумачу шкрябав об фанерну колону арки (А. Хорунжий);
Одна по одній з'являлися звичні клопітні думки, вночі обірвані сном (Ю. Шовкопляс);
З групою бійців, що залягли біля млина, зв'язок був обірваний (І. Цюпа);
// обі́рвано, безос. пред.
Трос обірвано... Він почав падати (Остап Вишня);
// у знач. прикм.
Іду, під моїми ногами Обірваний лист шелестить (Я. Шпорта).
2. у знач. прикм. Одягнений у поганий, подертий одяг; обшарпаний.
Щось залопотіло; дивиться: іде Потоцький, такий обірваний та обшарпаний (О. Стороженко);
Виснажені двадцятикілометровим переходом, люди, обірвані, голодні і знесилені, ледве пересували ноги (Григорій Тютюнник).
3. у знач. прикм. Перерваний, незакінчений (про слово, фразу тощо).
Мозок вертів шалений вир обірваних слів (Г. Хоткевич);
– Я, панове, за народ, за правду постраждав, – знову почав Юрась обірвану розмову (С. Чорнобривець).
4. у знач. прикм., діал. Дуже крутий, прямовисний; обривистий.
По стрімкій, обірваній скалі .. не так легко злізти в долину (І. Франко);
Через одну верству далі пішли гори голі, дикі, з обірваними обваленими боками (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)