оголювати
ОГО́ЛЮВАТИ, юю, юєш і ОГОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОГОЛИ́ТИ, оголю́, ого́лиш, док.
1. що. Знімати одяг, покриття з якоїсь частини тіла; робити голим.
Селян по черзі клали на колоду, оголювали їм спини, допитували: – Що брав у пані? Де подів? (В. Минко);
Він розстібає комір сорочки, оголяє ключиці (З. Тулуб);
Гнат картинно зірвав насунутий на самі вуха берет і оголив пострижену гулясту голову (П. Загребельний);
// Позбавляючи покриття, заслони і т. ін., робити видним для огляду, відкритим для зору.
Тане, розвіюється туман, оголюючи осінній степ (І. Цюпа);
Воно [листя] опадало без вітру – листок за листком, все більше оголюючи дерева (А. Шиян);
Перша лопата землі оголяє жовті, покриті філоксерою корінці (М. Коцюбинський).
2. що, перен. Залишати без чого-небудь необхідного; прибирати, забирати все звідкись.
За кілька годин вона оголила всі кімнати, залишивши в них саме шмаття газет і книжок (І. Микитенко);
Оголяти робочі місця заради подібних відряджень .. видалося йому неприпустимою безгосподарністю (Яків Баш);
// Залишати без необхідної кількості працівників.
Оголяти робочі місця заради подібних відряджень .. видалося йому неприпустимою безгосподарністю (Яків Баш);
// Залишати без захисту, прикриття.
Полк повстав. Дністрянське узбережжя він оголив і вдарив в спину нас (В. Сосюра).
3. що, перен. Розкривати суть чого-небудь, чиєсь єство.
В останній картині четвертої дії М. Л. Кропивницький нещадно оголює гидке, підле, боягузьке нутро лицеміра Глитая (з мемуарної літ.);
Тепер Глущук і Хомаха один перед одним оголили своє нутро, нагострилися як ножі. Вони люті вороги (С. Чорнобривець).
4. кого. Грабуючи, обкрадаючи і т. ін., робити бідним, убогим; оббирати.
Добра Таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра [унтер-офіцера] (Т. Шевченко).
(1) Оголя́ти / оголи́ти ша́блю – виймати шаблю з піхов.
І тоді сто шабель шмагнули сотнею блискавиць над загоном – сто кіннотників оголили шаблі до бою (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)