однако
ОДНА́КО, присл., діал.
Однаково.
Але громада їх [поетів] однако поважає: Того ні сном не зна, другого не читає! (П. Гулак-Артемовський);
Усі ми однако на волі жили! Усі ми однако за волю лягли, Усі ми і встанем, та Бог його знає, Коли-то те буде (Т. Шевченко);
// у знач. пред.
Травинка меншає між маком жадібних губ, що як огонь... Чи з'їсть чи викине, – однако для серця бідного мого (В. Сосюра).
Словник української мови (СУМ-20)