однодумець
ОДНОДУ́МЕЦЬ, мця, ч.
Людина однакових з ким-небудь думок, поглядів, переконань.
Черниш відчув себе легко, як буває завжди в товаристві найближчих друзів і однодумців (О. Гончар);
Найвища насолода батькові і матері – виростити людину, яка б розуміла їх, поділяла їх точку зору, була їх однодумцем (В. Логвиненко);
Удовольнившись, він прокрадався до когось із своїх однодумців і, пролежуючи день, обмірковував черговий підпал (Г. Епік).
Словник української мови (СУМ-20)