одоробло
ОДОРО́БЛО, а, с., розм.
1. Великий, громіздкий предмет.
Зудін більше не ждав. Узявши Михайла за плечі, він повернув його до насоса: – Давай! Удвох налягли на вугласте дерев'яне одоробло (П. Загребельний).
2. зневажл. Незграбна людина.
Каргат придивився до чеха. То було високе одоробло. І такий Петушек огрядний – ступне, а все навколо здриґується (Ю. Шовкопляс);
Можливо, грека дещо й покоробило. Він, може, навіть говорив комусь, що скіфська баба – добре одоробло супроти грецьких витончених муз (Л. Костенко);
// лайл.
– Ач, одоробло! – тюкнув Смолюк. – Тю на тебе! Своїх не впізнав? (І. Муратов);
– Землю ось так треба їсти, одоробло, – сказав я і вкинув у рот жменю землі, пожував і проковтнув (М. Чабанівський).
Словник української мови (СУМ-20)