одоробло
ОДОРО́БЛО, а, сер., розм.
1. Великий, громіздкий предмет.
Зудін більше не ждав. Узявши Михайла за плечі, він повернув його до насоса: — Давай! Удвох налягли на вугласте дерев’яне одоробло (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 15).
2. зневажл. Незграбна людина.
Каргат придивився до чеха. То було високе одоробло. І такий Петушек огрядний — ступне, а все навколо здригується (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 18);
// лайл.
— Ач, одоробло! — тюкнув Смолюк. — Тю на тебе! Своїх не впізнав? (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 218);
— Землю ось так треба їсти, одоробло, — сказав я і вкинув у рот жменю землі, пожував і проковтнув (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 138).
Словник української мови (СУМ-11)