одубілий

ОДУБІ́ЛИЙ, а, е, розм.

Дієпр. акт. до одубі́ти.

Хвилю лежав я зовсім одубілий, і мені здавалося, що темні демони пустині з тихим шепотом вдоволення обступають мене (І. Франко);

// у знач. прикм.

Блискуче тепло його [променя] заворушило на травиці одубіле намисто маленьких комашин... (Олесь Досвітній);

Маленькі одубілі ручки простяглися з наміром побавитися трохи (Я. Качура);

Старі одубілі пальці, неначе граблі, не слухались і не гнулись (І. Нечуй-Левицький).

Значення в інших словниках

1. одубілий — одубі́лий дієприкметник розм.  Орфографічний словник української мови
2. одубілий — -а, -е, розм. Дієприкм. акт. мин. ч. до одубіти. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. одубілий — МЕ́РЗЛИЙ (який загинув або дуже застиг від морозу), ЗАМЕ́РЗЛИЙ, ЗМЕ́РЗЛИЙ, ЗАДУБІ́ЛИЙ розм., ОДУБІ́ЛИЙ розм. На третій тільки день кинулись селяни шукати Катрю і знайшли її вже задубілу біля мерзлого сина (Панас Мирний)...  Словник синонімів української мови
4. одубілий — ОДУБІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до одубі́ти. Хвилю лежав я зовсім одубілий, і мені здавалося, що темні демони пустині з тихим шепотом вдоволення обступають мене (Фр., II, 1950, 93); // У знач. прикм.  Словник української мови в 11 томах