одубілий
ОДУБІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до одубі́ти.
Хвилю лежав я зовсім одубілий, і мені здавалося, що темні демони пустині з тихим шепотом вдоволення обступають мене (Фр., II, 1950, 93);
// У знач. прикм.
Блискуче тепло його [променя] заворушило на травиці одубіле намисто маленьких комашин… (Досв., Гюлле, 1961, 146);
Маленькі одубілі ручки простяглися з наміром побавитися трохи (Кач., II, 1958, 12);
Старі одубілі пальці, неначе граблі, не слухались і не гнулись (Н.-Лев., III, 1956, 222).
Словник української мови (СУМ-11)