оклякати
ОКЛЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОКЛЯ́КНУТИ, ОКЛЯ́КТИ, ну, неш, док.
1. Утрачати рухомість, чутливість від холоду або перенапруження (про кінцівки); заклякати, дубіти.
Ноги оклякли.
2. перен. Ставати нерухомим (від подиву, страху і т. ін.); завмирати, ціпеніти.
Зоставшись сама, Мася взяла польську книжку, оклякнула і почала вичитувати польські молитви (А. Свидницький);
Захлинаючись від болю, ковзаючи по мокрій землі, силкувався запалити сірник, але раптом окляк і більше не ворухнувся (Н. Рибак).
3. діал. Ставати на коліна.
Зоставшись сама, Мася взяла польську книжку, оклякнула і почала вичитувати польські молитви (А. Свидницький).
Словник української мови (СУМ-20)