оковита
ОКОВИ́ТА, тої, рідко ти, ж., заст.
Міцна горілка високого ґатунку.
Лляного полотна тридцять локтів узяла [козачка]; До шинкарки тягла, Три кварти не простої горілки – оковити узяла (з думи);
Отож стали [коло корчми], Молодая встала, Взяла кварту оковити Та й почастувала Сердешного невольника І його сторожу (Т. Шевченко);
Олексій Іванович наливає по чарці собі, панотцеві й кумові доброї оковитої (Панас Мирний);
// жарт. Те саме, що горі́лка¹.
Я випив не солодкого вина, а повнісіньку чарку тієї оковитої, що зветься “старкою” і має аж 43 градуси! (Я. Гримайло).
Словник української мови (СУМ-20)