окоренок
ОКОРЕ́НОК, нка, ч.
1. Частина стовбура від кореня до гілок.
Хлопці добралися і до рябини. Стали перепочити, узявшись за окоренок руками (Панас Мирний);
* У порівн. Ярослав, простодушний, міцний, як березовий окоренок, трохи загайний у рухах, сміявся на повен свій жовтозубий і губатий рот (І. Волошин);
// Нижня частина дерева, що прилягає до кореня.
Усе широке подвір'я суспіль було заставлене не столами, а дошками, покладеними на пеньках та окоренках (І. Нечуй-Левицький);
Прямо від окоренка берези відхилився товстенний-претовстенний боровик (М. Стельмах).
2. Нижній товщий кінець чого-небудь, зробленого з дерева.
Смолярчук .. повертає .. ціпка окоренком – розмахнувся на всю руку – хотів ударити Василя по очах (Г. Косинка).
Словник української мови (СУМ-20)