опозиція
ОПОЗИ́ЦІЯ, ї, ж.
1. Протидія, опір кому-, чому-небудь; протиставлення своїх поглядів, дій або своєї політики іншим поглядам, діям або політиці.
Я дуже рада, що мій план повороту через Грецію не зустрів опозиції у вас, а я чогось боялась, що зустріне (Леся Українка);
Більшовицька ідеологічна машина намагалась знищити будь-які відомості про сам факт існування національної опозиції (з наук. літ.).
2. Загальна назва партій, груп, які виступають проти правлячої партії, групи або проти політики уряду, а також парламентські фракції цих партій.
В результаті рішучої боротьби з боярською опозицією Роман зміцнив свою владу всередині князівства і висунувся в число найсильніших князів на Русі (з наук. літ.);
Узгоджений проект необхідно обговорити на окремих засіданнях опозиції та більшості, щоб Верховною Радою ця заява була прийнята кваліфікованою більшістю (з публіц. літ.);
// Група, угруповання в складі однієї партії, що виступає проти поглядів, дій, політики її керівництва.
З перших президентських виборів українська політична еліта почала розвалюватися. Вузькопартійні та вождівські амбіції не дозволили учасникам доленосної кампанії домовитись між собою і, якщо не виграти вибори, то вибороти собі в очах нації визнання і підтримку, які має мудра й перспективна опозиція (Д. Павличко).
3. астр. Положення небесного тіла в частині неба, протилежній Сонцю.
Опозиції планет можливі лише для так званих верхніх планет – Марса, Юпітера та ін. (з наук. літ.).
4. лінгв. Протиставлення двох чи кількох однорідних мовних одиниць для виявлення відмінностей, напр. фонологічна опозиція фонем и й і в словах кіт та кит.
Опозиції бувають одномірні і багатомірні, пропорційні та ізольовані (з наук. літ.).
5. У шаховій грі – позиція королів, коли вони протистоять один одному через одне поле шахової дошки.
Опозиція звичайно буває невигідна тій стороні, яка повинна робити хід (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)