опорний
ОПО́РНИЙ, а, е.
1. Прикм. до опо́ра 1, 2.
Обидві руки виконують сенсорну і моторну функції і відіграють то опорну, то пізнавальну роль (з наук. літ.);
// Який є опорою (у 1, 2 знач.); на який опирається хто-, що-небудь.
Кортіло обчухрати застаріле гілля, закидати аричок камінням та землею, вирвати в кручах опорний камінець, щоб зірвалося все велетенське бескеття (Іван Ле);
Передача електроенергії на великі відстані поки що неможлива без надійних засобів кріплення проводів на опорних щоглах (з газ.).
2. Який є вихідною базою для якої-небудь діяльності.
Херсон, заснований у 1778 році як опорний пункт боротьби проти турків на півдні України, став містом-фортецею (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)