опритомнювати
ОПРИТО́МНЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., ОПРИТО́МНІТИ, ію, ієш, док.
1. Повертатися до свідомості із стану непритомності.
Світало... Помалу-малу опритомнював [Гордій] і зрозумів, що довго так лежав (Б. Грінченко);
Княгиня Єва довго не опритомнювала. Серед опришків пішли розмови, що вона взагалі більше не прокинеться (В. Гжицький);
– Минулої ночі він уперше опритомнів і промовив кілька слів... (М. Трублаїні).
2. Те саме, що опам'ято́вуватися.
Свирид запровадив товариша до шинку. Лука наче опритомнів трохи, побачивши знайому обстановку (М. Коцюбинський);
Володька опритомнів перший. Його налякав більше несамовитий Ваньчин зойк (Ю. Смолич).
ОПРИТО́МНЮВАТИ², юю, юєш, недок., ОПРИТО́МНИТИ, ню, ниш, док., кого, діал.
Опам'ятовувати.
“Панно Федоренко!”... Великий пан вимовив це слово, ніби згори опритомнював її (О. Кобилянська);
Далеке світло опритомнило його (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)