опівніч
ОПІ́ВНІЧ¹, ночі, ж.
1. рідко. Середина ночі; північ.
З опівночі пліт лежав готовий, аж просивсь на воду (М. Коцюбинський);
Ліг на вікна з опівночі золотий зорі іней (В. Сосюра).
2. поет., заст. Північ (див. пі́вніч²).
Вітер з опівночі, сніг і вишина. Сині, сині очі, шубка хутряна (В. Сосюра).
ОПІ́ВНІЧ², присл.
Те саме, що опі́вночі.
[Один гайдамака:] Єсть хатка під лісом – гін двоє від нас – В ній баба стара проживає: Опівніч до баби (я бачив не раз) Коромислом змій прилітає (Л. Боровиковський);
Замилуюсь зеленим тихим шумом І попрошу: повідай давню вість. І все, що ти любив, що передумав, – Вона мені опівніч розповість (А. Малишко).
Словник української мови (СУМ-20)