орач
ОРА́Ч, а́, ч.
1. Той, хто оре землю.
У полі Орачі на ярину орали, І Муха там була, І хоч її непрохану ганяли, Одначе крадькома і їла, і пила (Л. Глібов);
За плугом, згорблений теж і спотілий, орач поступає, Тисне чепіги грудьми, істиком скибу труча (І. Франко);
Здалеку, наче по блакитній воді, поволі пропливав приломлений до плуга орач (М. Стельмах).
2. Той, хто обробляє землю; хлібороб.
Журиться нива, дощем не полита; Що орачеві цей рік вона дасть? (І. Манжура);
– За нами спокійно жили орачі, бо ми боронили і вдень і вночі плоху гречкосійську породу (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)