орбіта
ОРБІ́ТА, и, ж.
1. астр. Шлях руху небесного тіла, штучного супутника Землі, орбітальної станції і т. ін. у космічному просторі навколо іншого тіла.
Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі (М. Коцюбинський);
Шлях, що його описує Земля навколо Сонця, називається її орбітою (з навч. літ.);
Опір земної атмосфери викликає гальмування супутника. Орбіта його при цьому змінює свої розміри і форму (з газ.).
2. перен. Межі, сфера поширення, впливу, діяльності і т. ін. кого-, чого-небудь.
Чим далі, тим все ясніше стає, що події розгортаються незалежно від його бажань і прагнень, що влада його [Врангеля] як вождя замість того, щоб ширитись, навпаки, звужується, все менше залишається людей в її орбіті (О. Гончар);
Коли потрапив [Шафорост] в орбіту знатних, йому сяйнуло славою, почестями, а за славою прибуло і влади (Яків Баш);
Боротьба загострювалася, в її орбіту втягувалися все нові й нові люди (О. Гуреїв).
3. анат. Заглибина, в якій міститься очне яблуко; очна ямка.
Широкі брови в нього .. чорніли, мов крила ворона, ховаючи глибоко в орбітах карі, вдумливі очі (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)