оселяти
ОСЕЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко ОСЕ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОСЕЛИ́ТИ, оселю́, осе́лиш, док.
1. кого. Розміщувати для проживання; поселяти.
– Дуже добре, що у вас тут є вільна кімната. Я в ній оселяю вашого старого батька (В. Собко);
– Пан Вишневецький зігнав козаків з усієї Лубенщини і на їх місце оселив волинян (З. Тулуб);
// що, рідко. Давати, відводити місце під що-небудь.
– Будуть у нас книжки і вчителі, але нема де оселити нашу школу (З. Тулуб).
2. що, рідко. Те саме, що заселя́ти.
Де той народ, що, мов працьовита комашня, оселяв колись родючу землю? (М. Коцюбинський);
Є сторона – Гесперійською греки її прозивають .. Люд енотрійський її оселив (М. Зеров, пер. з тв. Вергілія).
Словник української мови (СУМ-20)