Словник української мови у 20 томах

оскаженілий

ОСКАЖЕНІ́ЛИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. акт. до оскажені́ти.

Оскаженіла від п'яної жадоби помсти білоцерківська шляхта проти ночі кинулася назустріч Шаулі і несподівано напала на нього (Іван Ле);

– Уб'ю! – простогнав, оскаженілий від ревнощів та алкоголю, хлопець (Л. Дмитерко).

2. у знач. прикм. Який від гніву, люті, ненависті і т. ін. став нестямним; вкрай розлючений.

Ми посередині, оточені оскаженілим буйним натовпом (І. Микитенко);

Оскаженілі татари натиснули на своїх, залунали зойки задушених у пробоїні (А. Хижняк);

Антонас випростувався, глянув на оскаженілого Матвія і ніби злякався (Мирослав Ірчан);

* Образно. Вітер вив і сипав холодним дощем. Він зривав гриви хвиль і мчав їх над оскаженілим морем, наче дрібний солоний туман (З. Тулуб);

// Який виражає нестямну лють, ненависть і т. ін.

Вона, налякана оскаженілими обличчями товаришів, розповіла мені все, що знала (Ю. Яновський);

Зеленкуваті очі Гната зробилися оскаженілими (Григорій Тютюнник);

Коростилевський, не зводячи з Борового оскаженілого погляду, намацав рукою порожню пляшку і стис її за шийку (Я. Гримайло).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. оскаженілий — оскажені́лий дієприкметник розм.  Орфографічний словник української мови
  2. оскаженілий — Осатанілий, озвірілий, знавіснілий, охижілий; (розлючений) розлютований.  Словник синонімів Караванського
  3. оскаженілий — див. сердитий  Словник синонімів Вусика
  4. оскаженілий — -а, -е, розм. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до оскаженіти. 2》 у знач. прикм. Який від гніву, люті, ненависті і т. ін. став нестямним; вкрай розлючений. || Який виражає нестямну лють, ненависть і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. оскаженілий — ЛЮ́ТИЙ (про звіра, тварину — кровожерний, злий), ХИ́ЖИЙ, ЗЛЮ́ЩИЙ, РОЗЛЮТО́ВАНИЙ, РОЗ'Я́РЕНИЙ, РОЗ'Я́ТРЕНИЙ, РОЗ'ЯРІ́ЛИЙ, ОСКАЖЕНІ́ЛИЙ, РОЗШАЛІ́ЛИЙ діал. (який розлютувався, досяг крайньої люті).  Словник синонімів української мови
  6. оскаженілий — ОСКАЖЕНІ́ЛИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до оскажені́ти. Оскаженіла від п’яної жадоби помсти білоцерківська шляхта проти ночі кинулася назустріч Шаулі і несподівано напала на нього (Ле, Наливайко, 1957, 332); — Уб’ю!...  Словник української мови в 11 томах