оскаженілий

ОСКАЖЕНІ́ЛИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. акт. до оскажені́ти.

Оскаженіла від п'яної жадоби помсти білоцерківська шляхта проти ночі кинулася назустріч Шаулі і несподівано напала на нього (Іван Ле);

– Уб'ю! – простогнав, оскаженілий від ревнощів та алкоголю, хлопець (Л. Дмитерко).

2. у знач. прикм. Який від гніву, люті, ненависті і т. ін. став нестямним; вкрай розлючений.

Ми посередині, оточені оскаженілим буйним натовпом (І. Микитенко);

Оскаженілі татари натиснули на своїх, залунали зойки задушених у пробоїні (А. Хижняк);

Антонас випростувався, глянув на оскаженілого Матвія і ніби злякався (Мирослав Ірчан);

* Образно. Вітер вив і сипав холодним дощем. Він зривав гриви хвиль і мчав їх над оскаженілим морем, наче дрібний солоний туман (З. Тулуб);

// Який виражає нестямну лють, ненависть і т. ін.

Вона, налякана оскаженілими обличчями товаришів, розповіла мені все, що знала (Ю. Яновський);

Зеленкуваті очі Гната зробилися оскаженілими (Григорій Тютюнник);

Коростилевський, не зводячи з Борового оскаженілого погляду, намацав рукою порожню пляшку і стис її за шийку (Я. Гримайло).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me