оскаженілий

ЛЮ́ТИЙ (про звіра, тварину — кровожерний, злий), ХИ́ЖИЙ, ЗЛЮ́ЩИЙ, РОЗЛЮТО́ВАНИЙ, РОЗ'Я́РЕНИЙ, РОЗ'Я́ТРЕНИЙ, РОЗ'ЯРІ́ЛИЙ, ОСКАЖЕНІ́ЛИЙ, РОЗШАЛІ́ЛИЙ діал. (який розлютувався, досяг крайньої люті). Люта собака, як вітер, помчалася вподовж городу (Панас Мирний); Раз він натрапив на цілий табун вепрів, .. але не став гнатись за ними, бо стикатись одному з цілим стовпищем цих хижих звірів було небезпечно (С. Скляренко); — Лечу.., аж бачу — паркан. Я через нього.. Там якийсь дров'яний склад, злюща собака — мало не порвала, клята (М. Олійник); Рукавичка, як живая, ходить ходором, тремтить. А до неї підступає розлютований ведмідь (Н. За-біла); Запах свіжої крові.. розбудив у сумирних волах диких, роз'ярених звірів (О. Гончар); Висадив (отаман) у короб генеральського авта (авто) всі свої двадцять куль і спритно, немов роз'ятрений леопард, виплигнув далеко за живе.. кільце (Я. Качура); За вікнами, як роз'ярілий звір, Холодний вітер в темряві північній (С. Крижанівський); Довбуш миттю зважив, якою зброєю краще буде зустріти розшалілого звіра (В. Гжицький).

ЛЮ́ТИЙ (про мороз, спеку, вітер і т. ін. — надзвичайно сильний), СТРАШНИ́Й, СКАЖЕ́НИЙ, НЕСАМОВИ́ТИЙ, НЕЩА́ДНИЙ, БЕЗПОЩА́ДНИЙ, ШАЛЕ́НИЙ, ЗЛИЙ, ЗЛЮ́ЩИЙ, ЖОРСТО́КИЙ, ЗЛОСТИ́ВИЙ, ОСКАЖЕНІ́ЛИЙ, ПЕКЕ́ЛЬНИЙ, НЕСТЯ́МНИЙ, НЕМИЛОСЕ́РДНИЙ розм., ОСАТАНІ́ЛИЙ розм.; ТРІСКУ́ЧИЙ, СКРИПУ́ЧИЙ розм. (про мороз). Після незвичайно довгої і лагідної осені настала відразу люта, морозна зима (І. Франко); Раз після довгої лютої спеки почалася страшна буря (казка); Тривали нестерпні холоди (І. Ле); Надворі була страшна спека (І. Нечуй-Левицький); А зав'юга на порозі, Холоди пішли страшні (Д. Білоус); Мороз був скажений (Й. Багмут); У нас така скажена спека знову, що аж думки в голові розтають (Леся Українка); Несамовиті вітри закручували туман у тугі чорні спіралі (В. Собко); То земля парує під промінням нещадного сонця (Ю. Збанацький); Безпощадне сонце ворогує з землею (О. Довженко); Над кораблем похмура тінь від хмарки і нещадний рясний дощ (О. Левада); Шалений вітер ламав дерева, зривав дахи (М. Трублаїні); Вирушали удосвіта, холодком, поки не було ще отієї шаленої спеки (І. Муратов); Під злу завірюху Навальний вітрище Руйнує, ламає поміж деревами Лиш ті, що найвищі (А. Кримський); Я все тут.. люблю У всяку пору. І травень розквітлий.., І січень, коли завірюха злюща (П. Дорошко); Лине синове слово живе про бої, про жорстокі морози, про хрещення його бойове... (В. Сосюра); Гримить-гуде за тучами, Ллє зливою злостивою Над матір'ю над сивою (М. Рильський); Гуде, висвистує оскаженілий вітер (А. Хижняк); Від пекельної спеки люди мусили ховатись до своїх саманових темних халупок (О. Досвітній); У канцелярії панував пекельний холод (І. Франко); Від нестямної спеки ви зневіряєтесь на свої очі (Панас Мирний); Немилосердне степове сонце щоліта випивало з річки половину води (М. Іщенко); Осатанілий вітер розхитував бурову (І. Цюпа); Надворі був тріскучий мороз, з вітром (Я. Гримайло); Скалочками виблискує на подвір'ї скрипучий мороз (І. Микитенко). — Пор. 1. несте́рпний, 1. си́льний.

НЕСАМОВИ́ТИЙ (який перебуває в стані сильного душевного потрясіння, збудження, не здатний контролювати свої вчинки, дії); ШАЛЕ́НИЙ, ОШАЛІ́ЛИЙ розм., ОШАЛЕНІ́ЛИЙ розм. рідше (від збудження, роздратування, гніву тощо); СКАЖЕ́НИЙ розм., ОСКАЖЕНІ́ЛИЙ розм., ОСАТАНІ́ЛИЙ розм. (від роздратування, гніву і т. ін.). Шевченко, несамовитий від страшного потрясіння, не зважав на вітер (О. Ільченко); Вам чути, як здаля лунає Той рев шалених вояків — Іде, іде проклята зграя, Щоб ваших нищити синів (М. Вороний); Кинувся тікати (Марко), але його з усіх боків обступила розлючена, скажена юрба (І. Микитенко); Коли оскаженілий міщанин йде проти нас, тим самим він засуджує себе на нещадну кару (В. Еллан). — Пор. 1. безтя́мний, 1. лю́тий, очмані́лий.

НЕСАМОВИ́ТИЙ (який виражає стан сильного душевного потрясіння або нагадує такий стан), ДИ́КИЙ розм.; ШАЛЕ́НИЙ, ОШАЛІ́ЛИЙ розм., ОШАЛЕНІ́ЛИЙ розм. рідше (від збудження, роздратування, гніву тощо); НАВІЖЕ́НИЙ, НАВІСНИ́Й, СКАЖЕ́НИЙ підсил. розм., ОСКАЖЕНІ́ЛИЙ підсил. розм., ОСАТАНІ́ЛИЙ підсил. розм. (від роздратування, гніву і т. ін.); НЕЛЮ́ДСЬКИЙ, НЕСВІ́ТСЬКИЙ розм., ПЕРЕРАЖА́ЮЧИЙ діал., ПЕРЕРА́ЗЛИВИЙ діал. (про крик болю, відчаю тощо). Сього панич не сподівався, несамовитий вид Софіїн злякав його, і він миттю зник (Леся Українка); Сперанський дивився кудись убік диким, безтямним поглядом і ледве чутно стогнав (О. Гончар); Він хотів збудити Соломію, але лиш глянув на неї, як схопився за боки від шаленого реготу (М. Коцюбинський); Багрич відчуває, як недобра, навіжена лють насувається на нього (Л. Дмитерко); Панщина пропала й сліду не покинула. ..То був послідок навісного лютування Потоцького, Лаша, Вишневецького та інших польських панів і українських панів-перевертнів (І. Нечуй-Левицький); — Віват! віват шляхті!.. — загаласу-вала шляхта якимись скаженими голосами (І. Нечуй-Левицький); Зеленуваті очі Гната зробилися оскаженілими (Григорій Тютюнник); Дівчина скрикнула страшним нелюдським криком та й упала, як мертва, додолу біля мертвої матері (Б. Грінченко); Знадвору вривається несвітський галас (Леся Українка). — Пор. 2. безтя́мний.