оскаржений
ОСКА́РЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до оска́ржити.
Оскаржене підлеглими рішення керівництва;
// у знач. прикм.
[Сімон:] Аж ось одного дня впадає до нас сей ото оскаржений Євгеній Грушка (І. Франко);
Оскаржену Марусю Чураївну тоді суддя суворо запитав, – коли, чого і для якой [якої] причини таке незбожне діло учинила? (Л. Костенко);
// оска́ржено, безос. пред.
2. у знач. ім. оска́ржений, ного, ч.; оска́ржена, ної, ж., заст. Обвинувачений (у 2 знач.).
[Голос покликача:] Оскаржений, що сам себе зве Парвус, образив тяжко маєстат святині і через те утратив право слова (Леся Українка);
[Дяк:] Як я давно служив ще в гродськім суді, То звик усяку форму поважати. Я протоколи там писав не раз, І все, що там оскаржені зізнають [посвідчать].., Я все було записую по формі (В. Самійленко);
Та серед того як оскаржені не хотіли зізнавати [зізнаватися].., всі, що стояли в сінях, почали кричати: вони вбили (В. Стефаник).
Словник української мови (СУМ-20)