остаркуватий
ОСТА́РКУВАТИЙ, а, е.
Який здається старішим, ніж є насправді.
Вона натякнула Фесенкові, що Христина, хоч гарна й на виду не остаркувата, але вже доволі-таки стара (І. Нечуй-Левицький);
– Давай, Маріє, їм чаю.., – востаннє озираючи себе в дзеркалі, промовила Любов Прохорівна до остаркуватої Марії (Іван Ле);
Світло ліхтаря падало на обличчя, і Вероніка здавалась остаркуватою (П. Кочура);
// Такий, як у старого, старих (про обличчя).
Пригадала [Маруся], що, певно, трясеться у нього воло під молодим, але вже остаркуватим лицем (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)