остаркуватий
ОСТА́РКУВАТИЙ, а, е, рідко. Який здається старішим, ніж є насправді.
Вона натякнула Фесенкові, що Христина, хоч гарна й на виду не остаркувата, але вже доволі-таки стара (Н.-Лев., V, 1966, 244);
— Давай, Маріє, їм чаю.., — востаннє озираючи себе в дзеркалі, промовила Любов Прохорівна до остаркуватої Марії (Ле, Міжгір’я, 1953, 193);
Світло ліхтаря падало на обличчя, і Вероніка здавалась остаркуватою (Кочура, Родина.., 1962, 52);
// Такий, як у старого, старих (про обличчя).
Пригадала [Маруся], що, певно, трясеться у нього воло під молодим, але вже остаркуватим лицем (Хотк., II, 1966, 128).
Словник української мови (СУМ-11)