остатній
ОСТА́ТНІЙ, я, є, заст.
Останній.
Заворушилася пустиня. Мов із тісної домовини На той остатній страшний суд Мертвці за правдою встають (Т. Шевченко);
Колос у ячмені ще не налився, то соловей виспівував остатні пісні свої – прощавсь із весною (П. Куліш);
Чув [Юра], що .. хмара перемагає, і вже остатнім зусиллям підняв до неба короткий ціпок (М. Коцюбинський);
– З сіромахою остатнім одружуся я хіба! (П. Грабовський);
Два сих остатніх дні так було душно, що аж уночі приходилось умиватись та віялом обмахуватись (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)