остобісіти
ОСТОБІ́СІТИ, ію, ієш, док., фам.
До краю обриднути; остогидіти.
[Микита:] Якщо тобі обрид, то так і скажи. [Митродора:] Не то що обрид, а остогид, остобісів із своїми вигадками (В. Самійленко);
Нудив [Антон] світом. Остобісіла і горілка, і земляки (Д. Бедзик);
// безос.
– А в філософії [на філософському факультеті] я .. покинув знов книжки. Гуляв, гуляв, аж до кінця курса, аж остобісіло! (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)