остуда
ОСТУ́ДА, и, ж.
1. діал. Застуда.
Зніма [Пріська] остуду, переполох вилива, .. і чого то вона не знала? (Г. Квітка-Основ'яненко);
Якщо пана гетьмана долав з остуди нежить і Однокрил ставав на час гугнявим, починали балакати в ніс і полизачі (О. Ільченко).
2. діал. Плями на обличчі.
Вони показували пальцями на Олександру. Погана усмішка розповзалась по їх жовтих, з остудою обличчях (М. Коцюбинський);
І от кажіть: інша молодиця у тяжу знидіє, зчорніє, остуда по виду виступить, а ця ще краща робиться (Дніпрова Чайка).
3. рідко. Охолода, прохолода.
Подививсь на це обличчя, На пробиті груди... Як пришерхли теплі губи, Прагнучи остуди! (Л. Первомайський);
* Образно. Обкрадена – любитиму без міри, Забута – довго згадувати буду, Нестиму вік жагу, а не остуду (Л. Забашта).
Словник української мови (СУМ-20)