отаманувати

ОТАМАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, рідко ОТАМА́НИТИ, ню, ниш, недок.

Виконувати обов'язки отамана; бути отаманом.

Батько її Ковбаня отаманував у Січі (П. Куліш);

Коли оце в Кармелевім селі пройшла чутка, що се їх Кармель отаманує в Чорному лісі (Марко Вовчок);

Доки отаманувала [Ганна].., знаходила собі забуття в різних командирських клопотах, не мала стільки часу для роздумів, як зараз (О. Гончар);

// Верховодити у чому-небудь.

Отаманує наша Галочка над дівчатами, виганяє на панщину (Г. Квітка-Основ'яненко);

Хто на Ґудзевій улиці отаманує, улицю водить? Не кому, як не Максимові... (Панас Мирний);

Гордій справді вмів перед вести, вмів отаманувати так, що інші його слухались (Б. Грінченко).

Значення в інших словниках

1. отаманувати — отаманува́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. отаманувати — див. керувати  Словник синонімів Вусика
3. отаманувати — -ую, -уєш, рідко отаманити, -ню, -ниш, недок. Виконувати обов'язки отамана; бути отаманом. || Верховодити у чому-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. отаманувати — КЕРУВА́ТИ ким, чим і без додатка (спрямовувати діяльність, роботу когось, чогось, бути на чолі кого-, чого-небудь), УПРАВЛЯ́ТИ, ПРОВА́ДИТИ (ПРОВО́ДИТИ) кого, що і без додатка, розм.; ПРАВИ́ТИ, ОРУ́ДУВАТИ розм., УРЯДУВА́ТИ розм. (перев.  Словник синонімів української мови
5. отаманувати — Отаманува́ти, -ну́ю, -ну́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. отаманувати — ОТАМАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, рідко ОТАМА́НИТИ, ню, ниш, недок. Виконувати обов’язки отамана; бути отаманом. Батько її Ковбаня отаманував у Січі (П. Куліш, Вибр.  Словник української мови в 11 томах
7. отаманувати — Отаманува́ти, -ну́ю, -єш гл. Быть атаманомъ. Мій дід десять год отаманував у Січі. Над сільським людом з його волі отаманує. К. (О. 1862. III. 24)  Словник української мови Грінченка