отаманувати

ОТАМАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, рідко ОТАМА́НИТИ, ню, ниш, недок. Виконувати обов’язки отамана; бути отаманом.

Батько її Ковбаня отаманував у Січі (П. Куліш, Вибр., 1969, 264);

Коли оце в Кармелевім селі пройшла чутка, що се їх Кармель отаманує в Чорному лісі (Вовчок, І, 1955, 359);

Доки отаманувала [Ганна].., знаходила собі забуття в різних командирських клопотах, не мала стільки часу для роздумів, як зараз (Гончар, II, 1959, 261);

// Верховодити у чому-небудь.

Отаманує наша Галочка над дівчатами, виганяє на панщину (Кв.-Осн., II, 1956, 320);

Хто на Гудзевій улиці отаманує, улицю водить? Не кому, як не Максимові… (Мирний, І, 1949, 213);

Гордій справді вмів перед вести, вмів отаманувати так, що інші його слухались (Гр., II, 1963, 10).

Значення в інших словниках

1. отаманувати — отаманува́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. отаманувати — див. керувати  Словник синонімів Вусика
3. отаманувати — -ую, -уєш, рідко отаманити, -ню, -ниш, недок. Виконувати обов'язки отамана; бути отаманом. || Верховодити у чому-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. отаманувати — ОТАМАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, рідко ОТАМА́НИТИ, ню, ниш, недок. Виконувати обов'язки отамана; бути отаманом. Батько її Ковбаня отаманував у Січі (П.  Словник української мови у 20 томах
5. отаманувати — КЕРУВА́ТИ ким, чим і без додатка (спрямовувати діяльність, роботу когось, чогось, бути на чолі кого-, чого-небудь), УПРАВЛЯ́ТИ, ПРОВА́ДИТИ (ПРОВО́ДИТИ) кого, що і без додатка, розм.; ПРАВИ́ТИ, ОРУ́ДУВАТИ розм., УРЯДУВА́ТИ розм. (перев.  Словник синонімів української мови
6. отаманувати — Отаманува́ти, -ну́ю, -ну́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. отаманувати — Отаманува́ти, -ну́ю, -єш гл. Быть атаманомъ. Мій дід десять год отаманував у Січі. Над сільським людом з його волі отаманує. К. (О. 1862. III. 24)  Словник української мови Грінченка