отчина
ОТЧИ́НА, и, ж., заст.
1. уроч. Вітчизна.
Про дальню мріючи отчину, Ти залишала край чужий; Я пам'ятаю цю годину, І плач, і стогін мій смутний (М. Драй-Хмара);
Радуйся, Україно, Мила моя отчино, Прийшла в наш степ новина (І. Вирган).
2. Спадщина від батьків; ба́тьківщина.
Великий князь-батько віддасть їм у посаг їх отчину, смоленське князівство (М. Грушевський);
Василько схопився з місця: – Не треба, Даниле, не хочу я сам. Будемо разом .. Хай буде наша отчина спільна (А. Хижняк).
Словник української мови (СУМ-20)