охати
О́ХАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Вигукувати, промовляти “ох”, виражаючи почуття здивування, захоплення, радості, болю, горя, співчуття і т. ін.
– Ох, бабусю! тепер я усе згадала!.. Що се ти зо мною наробила?.. – Так, охаючи, казала панна хорунжівна (Г. Квітка-Основ'яненко);
Того ж таки тижня самого занедужала панночка. Охає і стогне, і кричить (Марко Вовчок);
Підвівся [панотець], сів, зловив руками болючу ногу та й стогнав. Стогнав і охав, аж гомін лісом котився (Л. Мартович);
Текля охала, хрестилася і тягла Юру швидше геть (Ю. Смолич);
Артамонов намагався думати про батьків, як вони зрадіють, побачивши його, як будуть охати й ахати, пританцьовуючи від радості (Л. Дмитерко).
2. Утворювати звуки, схожі на вигук “ох”.
Зала знову важко охає від оплесків (В. Бабляк);
Кобза задріботіла часто-часто, вона то тонко дзвеніла однією струною, то охала всіма басами (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)