охочий
ОХО́ЧИЙ, а, е.
1. Який виявляє бажання, готовність до чого-небудь; який добровільно зголошується на щось.
І у мріях скликаю численні полки З тих, що стати за край свій охочі (В. Самійленко);
На село французки не дуж-то охочі виїздити (Леся Українка);
Охочих послухати завжди було багато, і навіть Микита іноді наставляв довгі вуха (П. Козланюк);
// у знач. ім. охо́чий, чого, ч. Той, хто виявляє бажання, готовність до чого-небудь, хто з власної волі зголошується на щось; бажаючий.
Ні Хоми, ні Гущі не було. Вони десь щезли. Підпара найшов охочих і послав їх шукати (М. Коцюбинський);
// Який здійснюється з власної волі, за власним бажанням, без примусу; добровільний.
Цілий тиждень отак Йшла робота охоча (С. Крижанівський).
2. до чого і з інфін. Який має особливу схильність до чогось, дуже любить що-небудь.
Я про охочих до мандрівки Давно сказать хотів: Хто дома зледащів, Тому не жаль домівки (Л. Глібов);
[Кармелюк:] А паненка [панянка], видно, охоча до танку? (С. Васильченко);
І ми, в дитинстві до казок охочі, Сміялися і плакали не раз (Л. Дмитерко).
3. у знач. ім. охо́чий, чого, ч. Те саме, що доброво́лець.
Вернидуб бере десять чоловік з левенців та тридцять з охочих... (М. Старицький);
В бліндаж зібрались охочі з одного батальйону (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)